Philosophy of Food in Ukraine during Wartime: Ethnocultural Models and Existential Realities

This article presents a comprehensive philosophical and cultural analysis of Ukrainian food practices during wartime, conceptualized as a form of extreme existential experience that transforms food from a physiological necessity into a multilayered symbolic phenomenon imbued with cultural, moral, and ontological meanings. The aim of the study is to conceptualize the philosophy of food as an integrative analytical field for understanding the role of sensory memory, gastronomic identity, and ritualized forms of social interaction. The methodological framework incorporates hermeneutic analysis of culinary texts, philosophical theories of corporeality, cultural anthropology, and material culture studies, enabling the interpretation of food as a mediator of historical and collective memory. Special attention is devoted to the analysis of Soviet gastronomic unification, which led to the denationalization of Ukrainian cuisine through the standardization of recipes and the erasure of urban culinary traditions, as well as to current decolonial processes manifested in the revival of local recipes and the rejection of Soviet stereotypes. The philosophy of food is theorized within the domain of Ukrainian humanities as a component of postcolonial discourse that resists imperial attempts at cultural erasure and emerges as a form of moral resistance embodied in sensory experience. The practical significance of the research lies in the development of new analytical approaches to understanding food as an instrument of cultural restoration, solidarity, and gastronomic diplomacy in the context of global challenges. The study highlights the role of volunteer initiatives, food preparation for defenders, and the culinary practices of the diaspora in promoting Ukrainian culture abroad and counteracting the historical expropriation of traditional dishes. Ukrainian gastronomic practices during wartime function as an ontological mechanism for preserving cultural memory and reconstructing social order in times of existential crisis, providing temporary identity stability under radical conditions. У статті здійснено комплексний філософсько-культурологічний аналіз харчових практик українців у воєнний час, розглянутий як граничний екзистенційний досвід, що трансформує їжу з фізіологічної потреби у багатошаровий символічний феномен, насичений культурними, моральними та онтологічними сенсами. Метою дослідження є концептуалізація філософії їжі як інтегративної аналітичної галузі досліджень для осмислення ролі сенсорної пам’яті, гастрономічної ідентичності та ритуалізованих форм соціальної взаємодії. Методологічна основа містить герменевтичний аналіз текстів кулінарних практик, філософські концепції тілесності, культурну антропологію та принципи аналізу матеріальної культури, що дозволяє інтерпретувати їжу як медіатор історичної та колективної пам’яті. Особлива увага приділена аналізу радянської гастрономічної уніфікації, що спричинила денаціоналізацію української кухні через стандартизацію рецептів та знищення міської кулінарної культури, а також сучасним деколонізаційним процесам, які проявляються у відродженні локальних рецептів та відході від радянських стереотипів. Філософія їжі концептуалізується та розглядається в площині української гуманітаристики як частина постколоніального дискурсу, що протистоїть імперським спробам культурного стирання, як форма морального спротиву, втілена в сенсорному досвіді. Практична значущість дослідження полягає у розробці нових аналітичних підходів до вивчення харчування як інструменту культурного відновлення, солідарності та гастрономічної дипломатії в умовах глобальних викликів. Висвітлено роль волонтерських ініціатив, приготування їжі для захисників, кулінарних практик діаспори, які сприяють популяризації української культури за кордоном, протидіючі історичній експропріації страв. Гастрономічні практики українців у воєнний час виступають онтологічним механізмом збереження культу