Історія Київської духовної академії крізь призму біографій її патронів, вихователів і вихованців

Останнім часом в Україні з’явилося чимало різноманітних довідкових видань. Очевидно, це зумовлено попитом на літературу такого жанру, а також накопиченням певної інтелектуальної маси знань. Українська історіографія теж поповнилася багатьма довідниками, однак серед них помітно вирізяється капітальна, справді наукова праця — двотомова енциклопедії «Київська духовна академія в іменах: 1819–1924» (Том 1: А–К. — К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2015. — 740 с.: іл.; Том 2: Л–Я. — Там само, 2016. — 1004 с.: іл.). Як відомо, серед проблем/лакун історичної науки, що їх дослідники мали прискореними темпами надолужувати/вивчати в присмерку радянського часу та на світанку сучасної України, опинилася духовна освіта. Причини цієї прикрої обставини зрозумілі, хоч до початку ХХ ст. такий історико-церковний напрям студіювали досить успішно, насамперед у середовищі Київської духовної академії. Сьогодні флагманом історії духовної освіти є Національний університет «Києво-Могилянська академія», де було відновлено могилянські інтелектуальні традиції. Тому закономірно, що праця, про яку піде мова, з’явилася саме тут.